Життя на межі - історії виживання та надії


Наш фонд спілкується з мешканцями Дніпропетровської області, як з господарями, так і з людьми, які були змушені втікати від обстрілів та рятувати свої життя в безпечніших районах нашої держави.

Ми чули і продовжуємо чути історії життів, від яких серце розривається на шматки.

Історії про втрату близьких… про переховування в підвалах… про втечу пішки полями з окупованих територій без нічого… про проходження 33 блок-постів російських загарбників, щоб покинути окуповану територію… про очікування найгіршого… про страх невідомості…

«Спочатку ховалися від обстрілів у підвалах, коли вже зрозуміли, що стає все більш небезпечно, вирішили виїжджати, хоча тяжко було все залишити. Страх і нерозуміння, що робити далі, але чути щоденні вибухи, бачити, як знищують рідні місця, вже не було сил. До того ж відсутність води і світла, холод у квартирах не давали можливості навіть виживати там.»

(Валентина та Ольга з селища Серебрянка Бахмутського району)

«Та в липні 2022 року мене і мою сім’ю (дев’ятирічний син, мама – пенсіонерка) пригнав у Царичанку до друзів страх і несамовите бажання бути під захистом. Бо війна дісталась і до нашої домівки. Ми проживали в місті Нікополь, мали квартиру, роботу. Син ходив до школи. Коли почалися обстріли – стало дуже страшно і небезпечно.»

(Катерина, м. Нікополь)

«У місті пересувались військові патрулі, які зупиняли людей і перевіряли телефони. Чоловіків змушували роздягатися до нижнього одягу. У патрулів і на блокпостах були списки людей, яких рашисти розшукували. Залишатися в місті було дуже небезпечно.»

(Ростислав, м. Херсон)

«Коли почалася війна, я дуже переживав за своїх стареньких – дідуся і бабусю. Адже вони жили в м. Часів-Яр, в 6 км. від Бахмуту. Але маючи твердий характер і віру в перемогу вони жили вдома і не думали виїжджати. На той момент діду було 83 р., а бабі – 81…. Коли я приїхав – це шокувало її. Вона все-одно не хотіла їхати. Це дім, це побут, це батьківська оселя, город, садок, це – життя, а тепер необхідно їхати. Куди? Навіщо? Адже скоро контр-наступ і перемога. Але дивом умовив. Вночі пережили обстріл з Град-ів сусіднього кварталу. І вранці поїхали. Все заспокоював, що поживеш в тиші, спокої, потішишся двома правнучками. Боляче було бачити як їй важко було покидати свій дім. Заспокоював, що не надовго, але відчував, що можливо, назавжди. Намагаюся її втішати, піклуватися. Хоча дається все це непросто. Всі її думки, серце, душа – там, вдома. І вона мріє повернуться і здобути душевний спокій на Батьківщині.»

(Станіслав, селище Петриківка Дніпропетровської області)

«…окупація села рашистами, руйнування бізнесу, знищення домівок, втрати, загибель односельчан. Приліт в дім батьків поставив крапку нашого перебування вдома, дома якого вже нема. Ми вирішили покинути підвал і з малими дітьми, трьома родинами…. виїжджати на Дніпропетровщину»

(Катерина, с. Климове Бахмутського району)

На щастя, в Петриківці, Царичанці та Магдалинівці ці історії знайшли своє продовження, а люди - свій прихисток і нову домівку, хоча туга за домом не покидає їхні серця.

«Мріємо повернутися додому, адже там усе наше життя. Але там одні руїни…»

(Валентина та Ольга з селища Серебрянка Бахмутського району)

«Намагаємось бути корисними та зайнятими, щоб не думати про те, як нестерпно хочеться додому. Але зараз повертатись уже нікуди. Пошкоджена квартира, вибиті вікна і двері. А після аварії на Каховській ГЕС – нова проблема – повна відсутність водопостачання в місті. Дуже шкода до болю в серці.»

(Катерина, м. Нікополь)

«Гарно облаштувались тут, але вже думаємо про повернення. Дуже хочеться додому»

(Олена, Галина та Людмила з м. Словʼянськ Донецької області)

«Дуже чекаю на наступ ЗСУ, щоб скоріше прогнати путлерівців, скільки ще потрібно руйнувань і смертей, щоб таки дали зброю і можливість відбити окупанта. Навіщо і кому буде потрібна вся ця випалена та мертва земля? Не описати словами ні цей біль, ні те, що переживає людина, у якої відібрали її душу. Та ще й у такому віці. Старе дерево не пересадиш, не прийметься.»

(Анна Сергіївна, 1941 р.н, м. Часів-Яр, 6 км. від м. Бахмут)

«Плануємо своєю сімʼєю провідати їх [переселенців] та привезти смаколиків. Ніколи не думала, що так складеться життя, що на схилі літ люди вимушені будуть тікати від ворожих снарядів, залишаючи нажите роками.»

(Наталія, селище Петриківка Дніпропетровської області)

«Плануємо своєю сімʼєю провідати їх [переселенців] та привезти смаколиків. Ніколи не думала, що так складеться життя, що на схилі літ люди вимушені будуть тікати від ворожих снарядів, залишаючи нажите роками.»

(Наталія, селище Петриківка Дніпропетровської області)

«Коли смутні часи минуть, настане мирне життя, ми обовʼязково будемо збиратися в саду всі разом. Сьогодні ж я не їжджу на дачу, щоб не смущати її нових мешканців [переселенців]»

(Людмила, м. Дніпро)

Через повномасштабну війну близько 5 млн. людей були змушені покинути свої домівки та оселитися в інших районах України, більше 8 млн. людей виїхало за кордон з початку вторгнення Російської Федерації 24 лютого 2022 року, і близько 2 млн. людей уже повернулося в Україну. В Дніпропетровській області зараз проживає орієнтовно пів мільйона ВПО.

Людська доброта, як і людська жорстокість, не мають меж. Люди з великим серцем відкривають свої домівки сімʼям з тимчасово окупованих територій, з Бахмута, Херсона, Маріуполя... Багато з них роблять це безоплатно, допомагають матеріально і психологічно вистояти і повернутися до життя.

Ми хочемо жити у вільній і процвітаючій Україні і ми переконані, що наша країна починається з людей. Небайдужість, активна громадянська позиція, підтримка та допомога тим, хто цього потребує – ось ті якості, які допоможуть нам зміцнити наше суспільство. Саме тому ми продовжуємо підтримувати ініціативу людей, які безоплатно надали прихисток переселенцям: протягом опалювального сезону – січень-травень 2023 року – ми виплатили 2 445 100,00 грн. матеріальної допомоги 430 піклувальникам, у яких проживає орієнтовно 1500 ВПО, в межах 3-х громад Дніпропетровської області для покриття комунальних послуг. Виплати здійснювалися щомісячно на банківські рахунки піклувальників, відповідно до політики нашого фонду. Слова вдячності від людей надихають нас і не дозволяють зупинятися:

«Дякувати Богу, зателефонувала дівчина з фонду і запропонувала фінансову допомогу, у разі безкоштовного проживання людей. Так, за допомоги такої компенсації ми змогли робити добру справу без матеріальної шкоди собі»

(Людмила, м. Дніпро)

«Взимку і тут допомагали гуманітаркою, фінансами. Благодійний фонд Іскра Волі допомагав із фінансами на опалення»

(Анна Сергіївна, 1941 р.н, м. Часів-Яр, 6 км. від м. Бахмут)

«Окрема подяка БФ «Іскра Волі» за можливість не брати з людей за проживання ні копійочки. Наданої допомоги вистачає на комунальні послуги.»

(Наталія, селище Петриківка Дніпропетровської області)

Наш фонд разом з партнерами продовжує розробляти інші благодійні проекти, реалізація яких сприятиме інтеграції ВПО у соціальне життя місцевих громад, де вони знайшли прихисток, а також покращенню морального, психологічного стану людей, а як наслідок розбудови стійкого та свідомого громадянського суспільства, в якому кожній людині гарантуються основоположні права, свобода та соціальний захист, а її життя – є найбільшою цінністю. Долучитися та підтримати нашу діяльність можна тут.

історії виживання та надії
історії виживання та надії

Контактна інформація

Україна, 01033
місто Київ, вул. Тарасівська, будинок 9-В
Благодійна орзанізація "Благодійний фонд "Іскра Волі"

КОД ЄДРПОУ 44678496

Голова Фонду - Давиденко Сергій Валерійович
завантажити файл

Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань
завантажити файл

Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
27.07.2022 , 1000681070002063449

Види економічної діяльності
88.99 Надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання, н.в.і.у. (основний)


сайт розроблено IT Media Group